У письмових джерелах село Жаб’є (так називалось селище Верховина до 1962 року) вперше згадується в літописних документах, датованих 1424 роком, коли воно разом з монастирем на річці Рибниця (теперішнє місто Косів) було передане литовським князем Свидригайлом в дар місцевому багачу Владу Драгосимовичу. Кажуть, першим поселенцем тут, в долині Чорного Черемоша, був місцевий житель Жабка, від якого і одержало назву колишнє Жаб’є. За іншою версією, в заболоченій долині річки, водилось багато жаб, звідки і пішла назва поселення. Верховиною в Карпатах називають найбільш піднесені ділянки місцевості. Селище назву свою повністю виправдовує, бо тільки низинна його частина розташована на висоті 620-640 метрів над рівнем моря, а більша його частина – в горах, значно вище. Найвисокогірніший присілок Верховини розташувався на високому перевалі на висоті 1250 метрів і є чи не найвищим гірським поселенням в Україні.

То ж не дивно, що Верховинщина вже більше двадцяти років відома, як край туризму.
Найпопулярнішими на теренах району є такі види туризму, як зелений, пішохідний, гірськолижний, водний та авто-, мототуризм (подорожування по Карпатах на автомобілях та мотоциклах).
За розвитком інфраструктури зеленого туризму, Верховинщина займає одне з передових місць не тільки на Івано-Франківщині, а й у Карпатах взагалі. Крім насиченої туристсько-екскурсійної програми, гостям пропонується цікавий та змістовний культурний відпочинок. Це і гуцульські вечорниці, і виступи троїстих гуцульських музик, й інсценівки справжнього гуцульського весілля, і концерти біля гуцульської ватри (багаття), і багато іншого. В захопленні туристи і від катання верхи на конях влітку та в запряженими кіньми санях взимку.

Гірськолижний туризм приурочено до гірськолижних схилів, які обладнані канатно-буксировочними підйомниками. Їх у районі два: схил гори Пушкар в смт. Верховина та схил гори Запідки в с. Ільці. Довжина першого сягає 320 метрів, ширина від 20 до 60 метрів. Він розташований між двома паралельними лісосмугами хвойного лісу. Середня крутизна схилу – 18 градусів. Схил на горі Запідки в с. Ільці дещо більших розмірів. Його довжина – майже 500 метрів, ширина – від 30 до 40 метрів, середня крутизна – 26 градусів. Обидва гірськолижні схили мають північну експозицію, що дає можливість утримуватися на них сніговому покриву з початку грудня до кінця березня. В районі налічується декілька пунктів прокату гірськолижного спорядження та десяток кваліфікованих гідів-гірськолижників.

Іншим популярним видом туризму в районі можна вважати водний. Він має місце тут завдяки складним порогам в основному Чорного та частково Білого Черемошів. Туристи-водники облюбували береги цих річок ще на початку сімдесятих років. Їх привабили тут пороги і шивери Чорного Черемоша, які пізніше дістали від них власні назви: «Дземброня», «Білий кінь», «Гуки». Безперечно Чорний Черемош – одна з технічно найскладніших в Україні річок, придатних для водного слалому, і туристський маршрут по ній є одним з найпопулярніших водних маршрутів в державі.

Дещо рідше, ніж гірськолижників і водників, можна зустріти велотуристів, але в звязку з появою в передових європейських країнах сучасних гірських велосипедів з підвищеною проходимістю, є тенденція до його активного відродження. Цьому сприяє і характер стежок та доріг в найживописніших місцинах краю.

У такій же ситуації опинився і кінний туризм. Кількість бажаючих подорожувати верхи на конях з кожним роком зростає. Особливо це до вподоби іноземцям, багато з яких добре обізнані з азами верхової їзди і бажають помилуватися неповторними гірськими ландшафтами, витрачаючи на це мінімум фізичних сил. Великі надії покладаються на відродження в Карпатах втраченої породи гуцульських коней (гуцуликів). А  доки кінний і в’ючно-пішохідний туризм наберуть обертів, туристи, що приїзжають на Гуцульщину задовільняються нетривалими прогулянками верхи на конях влітку, верховими одноденними походами та їздою в санях, запряженими кіньми, взимку. Для подорожування на конях придатні практично всі пішохідні туристські маршрути, тільки для кінного туризму їх необхідно обладнати спеціальними стоянками для повноцінного відпочинку не тільки туристів, але й коней.

На відміну від кінного та водного туризму, відповідна інфрактруктура вже створена для більш багаточисельної гвардії мандрівників – автотуристів. В Українських Карпатах вже зараз достатньо турбаз, кемпінгів, будинків відпочинку і просто осель місцевих жителів, підготовлених для перебування туристів. Скрізь автотуристам, крім нічлігу, запропонують страви смачної гуцульської кухні, послуги з ремонту авто- мототехніки і дадуть кваліфіковану консультацію щодо вибраного маршруту. До їх послуг вздовж автотрас чимало закладів харчування, відпочинкових зон, стоянок для автотранспорту, облаштованих місць відпочинку.

Але все ж таки найдоступнішим, найцікавішим, найпоширенішим і найпопулярнішим є пішохідний туризм. Щоб подорожувати пішки, не потрібні ні автомобіль, ні мотоцикл, ні велосипед, ні кінь, ні катамаран, ні гірськолижний інвентар. Добре взуття, зручний одяг, наплічник, і ти приєднуєшся до тисячної гвардії мрійників-мандрівників. Саме цей вид туризму дає людині відчути впевненість в своїх силах, радість і гордість від підкореної вершини, фізичні сили і загартування організму, масу приємних вражень від пройденого маршруту.